И хоть лёгкая грусть сердце сжала немного,
Но волною тепла радость в душу влилась,
Когда дивная песнь восхваления Бога,
Разорвав тишину, в поднебесье взвилась.
Затуманили взгляд подступившие слёзы
И, как вихря порыв, в голове пронеслись
Вехи жизни земной да желанные грёзы,
Что манили всегда, но так поздно сбылись.
Это мир и покой, это истины жажда,
Это радость о Том, Кто распят на кресте,
Это Божья любовь, что приходит однажды
С Иисусом Христом, это жизнь во Христе!
Вам признательны мы, – все, от дедов до внуков,
За ваш творческий труд, что рождает подчас
Всю гармонию чувств из гармонии звуков
И стремленьем к добру проявляется в нас.
В вашей музыке мы слышим зов к возрожденью,
К заповедной любви, к новой жизни вовек
И к служенью Христу, в Нём и с Ним ко спасенью,
Чтобы счастлив и свят был всегда человек!
Вы в деяньях своих приближаетесь к Богу,
Прославляя Его – Духа, Сына, Отца!
Пусть же будет прямой к Нему ваша дорога,
Пусть святая любовь наполняет сердца.
А взирая на вас из глубин Мирозданья,
Несомненно, с любовью Отец говорит: –
«Как прекрасны они – истой веры созданья!
Им конечно Иисус двери в рай отворит …»
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Драматургия : В погоне за счастьем - Батый Ирина Другие сказки с иллюстрациями можно посмотреть на Самиздате -
http://zhurnal.lib.ru/editors/m/mamaewa_e_m/
без картинок на Стихире -
http://www.stihi.ru/author.html?stih_ss
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
