Тремтіння- не від жаху,
Просто від холоду- засвідчує
Наявність крихти тепла. На плаху-
Думки без даху й посвідчень
На право проїзду в людських головах.
Горіння- не від вогню,
Швидше від хвилювань- вказує
Напрям до шлюзу. Мою
Недожовану болем проказу
Роз’ятрено вечора блюзом.
Страждання- не від людини,
Більше від людства- спричинює
Пошуки. Душемандрівок години
Між тілом і Ним- сльозесяйно, стримано,
Пошепки.
Моління- не обрядово,
Просто з потреби- заспокоює
Годоване вірою ЩОСЬ. Стопудово,
Стоцентнерно, стотонно загоює
Діри ватою знов СУПЕРХТОСЬ.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Всі здогадалися,-
Дах уже знесено!
Холод тремтіння
В людських головах,
Бо пре до шлюзу
Те,що зосталося;
Блюзом розятрить
І знищить у прах.
Людство не кинеться
В недожовані пошуки,
А сльозесяйно змовчить;
Може зупиниться автор
і "кошики"
Нам в інтернеті
Не буде ліпить?!
Просто потреба
усіх заспокоює,-
Ватою діри не загоїть!
Бо стопроцентно
Автор загноює
Й дуже далеко
від Бога стоїть. Комментарий автора: "Загноює"? Знаєш, це звучить як образа.
Хоча в цілому - звичний дитячий максималізм.
Гадаю, ти не прийняв свої піґулки сьогодні вранці.
Свєта
2008-11-20 04:05:36
Цікаво... Я особисто чекатиму ще на Ваші вірші. Хочеться побачити наскільки Вам знайомий отой-Суперхтось. Комментарий автора: Дуже добрий знайомий. Ну, може трішечки менше, аніж вам.
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
